Мені 50+ . Пів життя прожила під тінню своєї супер мами, яка могла і встигала все! Вона - екстраверт, а світ, як відомо, належить таким супер ініціативним, супер помітним, супер, супер... Лише зараз починаю розуміти, що зі мною все гаразд, просто я інша😊. Нікому нічого не винна😊, навіть батькам.

@user-xb4sq9eu4f

11 ай бұрын

природа відпочиває на дітях екстравертів😂-всі люди різні,бажаю наснаги

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Банально, заісно, але справді краще у 50, чим ніколи💪

@JuIvanova

11 ай бұрын

О, в мене теж саме! Хлопець, що мені подобався, запрошував в таборі мою маму-вожату на танці 😂😂 дійсно, з самооцінкою коли починаєш працювати, то прооходить, але не на 100%, нажаль

@user-xn7ef5lj8r

11 ай бұрын

Дякую, пане Андрію, що розклали все поличках в моїй голові ❤. Мені 53 роки, зі школи мені здавалося, що люди вважають мене розумнішою, ніж я є насправді. Навіть причину цьому собі знайшла: я вмію активно слухати. Розуміння, що я трохи тупіша, ніж про мене думають, я намагалася зкомпенсувати визнанням, що я красіва😊. Тобто шукала баланс між недо- і пере-. Все пройшло десь ближче до 50 років, коли я перестала шкребтися вгору, а просто насолоджуюсь життям. Доречі, коли я перестала клювати себе за невідповідність розумний-тупий, я помітила, що колеги мене дійсно поважають і чекають моєї зміни аби звернутися по допомогу саме до мене. Чи не змінився мій синдром самозванця синдромом Бога (чи як це називається у психологів)?

@oxy_zm

11 ай бұрын

мене завжди бентежила ця установка... світ належить екстравертам... як відомо... кому відомо? мені не відомо. світ належить усім. і хто сказав, що інтроверти не спроможні проявляти ініціативу? ще й як. вони ще можуть керувати екстравертами так, що ті навіть нічого не помітять)) взагалі, визначити ким насправді є людина практично неможливо "на око". ще є амбіверти. подавляти інших авторитетом може хто завгодно. це не залежить від версії)) і навіть не обов'язково у тих, в чиїй тіні ти опиняєшся був саме такий намір. інколи людина сама в ту тінь залазить, бо тоді менше обпікає сонце.

Дякую. У мене зараз враження, що мене обійняли та підштовхнули вперед, навіть дали впевненість. Стало легше, навіть крила затрипотіли. 🤗😘🤝

Так. Є цей синдром і він дуже заважав мені жити. Працювала з психоаналітиком. Пам’ятаю, як я сиділа і плакала в її кабінеті, що я така невдаха, а вона довго мовчала, потім сказала- Знаєте , мене завжди дивували люди, які настільки розумні і талановиті, але при цьому так не цінують себе! І ще більше дратують ті, що зовсім нічого з себе не представляють, але завищують ціну собі і всьому , що роблять! А потім вона довгий час мене вчила цінувати всі свої заслуги і таланти, але спочатку, я вчилась їх взагалі замічати. Бо людина так устроєна, що, коли вона щось вміє класно робити, їй здається, що всі так вміють, якщо знає, то і всі це знають. А якщо вона чогось не вміє і не знає, то це тільки вона така, а всі інші звісно знають і вміють.

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Дякую, що ділишся🙏 Круто, що колега зміг допомогти💪

Андрію, розкажіть про те, як не боятися спілкуватися з людьми, друзями на постійній основі, а не тільки по справі. Коли є постійне відчуття, що заважатимеш їм або будеш недоречним чи нецікавим. Я гадаю, корені проблеми з минулого, з сім'ї, бо моя сім'я доволі інтравертна їй мене було завжди забагато, мене завжди трохи 'затикали' і спілкуватися з батьками було важко. Тобто, бажано було щоб я мовчала, не заважала і не грузила розмовами. Якщо мене таки і вислуховували, то зазвичай я отримувала дуже скромну прохолодну реакцію, або знецінення моєї проблеми/ досвіду/досягнення. Причому, батьки багато зробили для мене матеріально і все-таки, по своєму, але люблять мене. Я не хочу щоб минуле керувало мною, хотілося б позбутися такого виду меншовартості, бо спілкування ну дуже не вистачає, але я себе постійно себе стримую через власні загони)

Доброго дня. Також мала такий синдром. Переважно через батьків, які знецінювали мої досягнення, на кшталт, а от Свєта, Катя мають 5 дітей, працюють директорками, 2 машини, 3 квартири, а ти ото от, пшик, хіба то досягнення... Плюс колишній партнер підливав масло до вогню. Відтак коли порівнювала себе з іншими людьми, справді щось все не так. Хоча переосмислила з початком широкомасштабки. Бо виявилося, що все що маю досягнуто самостійно, без кума/брата/свата, мої навички дуже згодилися. Плюс перепочинок і спілкування з собою (пізнання Я). Лише я бачу і знаю весь бекґраунд, скільки мені то коштувало, в сенсі витраченого часу, втрачених інших можливостей тощо. І для свого віку бути в цьому місці у цей час і мати все що маю, знаєте трохи важкувато все давалося. Тому пишаюся собою

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

І я вами можна попишаюся?)) Так тримати 👌

@Tetianka.-.

11 ай бұрын

@@U_MOII_HOLOVI звісно. Особливо після того коли усвідомила, то я огого, скільки всього зуміла)))

Ваша праця надважлива. Дякую вам!

Вы дуууууже кльовий 🥰🇺🇦🥰🇺🇦🥰🇺🇦🥰🇺🇦 Порадьте, будь ласка, хороші універи або курси психологів, які можна пройти дистанційно 🙏🏻

На початку будь-якої справи постійно відчуваю голос цього "самозванця", але найкраще вдається його позбутись коли я чітко визначаю, що саме я маю зробити, щоб почуватись успішною. Наприклад: Водіння - змогти самостійно доїхати до найближчого магазину, купити щось смачненьке і назад)) Англійська - написати якусь історію, твір чи просто описувати свої сни, поки не вийде зробити це без словника Кулінарія - щоб не переживати чи вийдуть святкові страви, просто щотижня робити святковий салат або страву самій собі, не чекаючи приводу) Найголовніше те, що ціль має бути досяжна, а якщо не вистачає сміливості себе оцінити (зможу чи незможу), то мені допомагає чужий досвід. Бо якщо хтось зміг, значить і я зможу, бо це можливо зробити. Маю надію що така методика ще комусь допоможе)))

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Впевнений, якщо будеш продовжувати у тому ж дусі, той голос незабаром замовкне назавжди 🤘

Знаєте, я декілька років тому навчаючи своїх дітей правильним речам по життю в деяких ситуаціях ловила себе на думці - «чи правильно я роблю? Не всі ж так роблять і мої будуть лузерами і жертвами» Але мудрий мій чоловік сказав - «все ти робиш правильно, вчимо хорошому, про погане і так стане відомо, а потім вибір за ними, але є надія на наш приклад». І ще момент - у мам теж буває часто синдром самозванця 😅 Тоді виручає фраза «я достатньо хороша мама для своєї дитини»)

@olenazaslavska3987

11 ай бұрын

В мам буває інакше. Я з старшою донькою відчувала себе супермамою. Вона була ідеальна. Спала, їла по годиннику, не плакала ніколи, не капризнічала, завжди усміхнена і чистенька. Любила рожеві сукеночки та стрічки у волоссі, які мені так подобалися. Я думала, що це я така молодець, вмію виховувати та доглядати дитину. А потім в мене народилася друга дочка....з старшою мені просто пощастило. 😂😂

Саме такі люди, як ви, пане Андрію, дарують впевнесть у собі. Обожнюю вашу простоту подачі та неймовірне почуття гумору в "живій" передачі важливої інформації. Бережіть себе ❤️

Йобана Рузктня! Слава Україні 🇺🇦 та всім воїнам, громадянам які бороться за їі свободу! 💛💙 Нехай цвіте та квітне український Ютуб!

Дякую за класний контент! Манера подачі інформаціі приємна❤

Ваша манера подачі інформації дуже заспокоює) дякую за такий цікавий і корисний випуск!

Щиро вдячний Вам за цей випуск! Будьласка, продовжуйте далі! Слава Україні!!!

Дяка за цікаву тему! Так, синдром самозванця іноді проявляється, однак це найчастіше буває під час депресивних станів, коли взагалі весь світ здається сірим і непривітним. Потім це проходить)

Колись наш професор на першому курсі сказав: «Буває таке, що ви вважаєте себе найгеніальнішою людиною у світі і можете багато чого придумати і втілити у життя… Але вже наступного дня ви можете думати, що гіршого невдахи просто не знайти і ви ні на що не здатні і нічого не зможете зробити. Розслабьтеся, тому що це ознака творчої особистості і навчіться з цим жити». Відтоді, коли у мене траплялася хандра, думка про те, що це ознака творчості мене завжди підбадьорювала ))❤

Ви неповторний, позитивний)

@DocNastya

11 ай бұрын

Це найвлучніше слово - неповторний, а ще щирий, добрий, я від вас, пане Андрію, заряджаюсь❤ Ваш синдром самозванця хай йде за кораблем, бо принаймні мені ви точно допомагаєте, ваша творчість і знання, а особливо те, як саме ви подаєте інформацію і випромінюєте турботу - це безцінний дар для нас! Дякуємо❤❤❤

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Дякую вам, це дуже мотивує🤘

А є синдром " невдахи"? От в мене напевне він, бо за своє життя я нічого не досягла. Єдине моє досягнення це два сини, яких я дуже люблю.😊

@juliatsup232

11 ай бұрын

У мене схоже

@nataliyayakzhina1713

11 ай бұрын

А в чому він проявляється? Може ви наговорюєте на себе?

@lenka9458

11 ай бұрын

Ой, це точно про мене. Щодня живу з цими думками

@SandraLviv

11 ай бұрын

Нічого собі, два сини! Це досягнення!

@tataluga7055

11 ай бұрын

Не кожна жінка має дітей, тим більше двох!

Бажаю міцного здоров'я Андрію, проходжу службу з дпсу у нас від початку в колективі є проблеми з пригніченням і не прийняттям нових людей, так було зі мною коли я тільки перевівся в новий підрозділ, зараз також прийшли молоді хлопаки, а їх булить стара гвардія хотів би вашу пораду, бо як на мене це не добре і таких випадків багато

живу з цією бідою вже дуже давно. І те що я чітко знаю що він в мене є, допомагає слабо - мозок підкидує аргументи "а тут тобі просто пощастило", "подивись правді у вічі, ти не справляєшся. Задача, на яку у колег іде півдня, в тебе йде три тижні" і таке подібне Як тільки розберусь з чимось одним, вилазить три інших😅

Дякую за поради. Записником користуюся давно, це дійсно допомагає.

Я так вдячна ютубу, що він показав мені Вас! А ще більше я вдячна Вам! Ви Крутий! ❤

Дякую Андрію ! Я тепер вертів всі комплекси на ….ю))))

Дякую за це відео! Так в мене цей синдром є, борюся з ним, дякую собі і намагаюсь відмічати свої досягнення.

Пишу про себе - як проявляється у мене. Я не військовий, однак я вже багато чого зробив для військових. Я допоміг залучити купу бабла (донатів) та медійної уваги для деяких фондів та волонтерських організацій. Є реальний результат і я його бачу. Але я почуваю себе негідником, тому що фізично не приймав участі у боях, не вбивав русню і т д. Головою я все розумію, а от на рівні его є проблема. І наче все, що я роблю, нівелюється відсутністю воїнської історії. А в армію все одно не піду через невроз. І я задаю собі запитання: "А ти готовий ось так на половині досягнутого, все перекреслити і змінити діяльність? Навіть, якщо дозволяла би кукуха." І я розумію, що тоді була б інша проблема - я на половині шляху не довів свою справу до того рівня, до якого можу. Тобто, що б я не зробив, куди б не завернув - все одно мене не влаштовує. І я реально через це страждаю. Я в принципі страждаю. Бо якби я опинився на передку, то знаєте шо? Я опинився там пізніше за інших. І зробив менше. Тобто шах і мат при будь-якому розкладі.

Як приємно вас слухати 😊

Дякую пане Андрію за вашу працю і таку можливість подивитись з усіх боків на цю історію. Синдром самозванця мені знайомий зі школи, але найбільший вплив він має зараз, в дорослому житті. Можу сказати, що спілкуючись з колегами в Лінкедину або з колегами на проекту майже 90 відсотків каже що мають вплив синдрому час від часу в своєму професійному житті. І спостерігаючи за собою, я виявила що це відбувається не хаотично, а хвилеподібно. Спочатку ми себе почуваємо на дні, потім знаходимо сили відштовхнутись та побачити свою цінність, зловити зіркову хворобу і поступово рухатися вниз. Маю сказати що працюю в IT і маю розвиватись професійно завжди, немає часу на стагнацію, це дуже конкурентний ринок, особливо зараз і коли одна невдача йде за іншою, тоді і починається синдром самозванця, і як ви це відмітили в відео, часто йде поруч з вигорянням. Для себе я обрала стратегію не втрачати віри в себе як би воно не було, бо за кожним падінням настає успіх, якщо йти вперед і не здаватися. І ще одне, що те, що я для себе окреслюю як умовне «дно», для когось іншого недосяжна мета, завжди памʼятаю про це.

Дякую, Перший раз почув про визначення даної особливості, і радий, що так детально, спробую попрацювати над цим, бо направду мучить це мене ) !

Дякую, пане Андрій. Ваші передачі дуже цікаві і корисні. Здоров'я Вам. Бережіть себе.❤

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Дяка, що з нами 🤘

Дякую Вам за своєчасні та корисні відео.

Відчула синдром у повному обсязі(не знаючи, що цей стан має таку назву), вінцем було повне емоційне вигорання, потім почала аналізувати і шукати відповіді, з висновком повністю погоджуюсь ,самооцінка це наше все✌️

Дякую за лекцію! Маю синдром самозванця, але визнала і борюся з ним) мені допомагають маленькі досягнення або ризиковані(хоч трошки) авантюри. Долаючи маленькі перешкоди, я віднахожу віру в себе і свої сили, відчуваю, що жива, що я є)

Я щойно дізналась що у мене синдром самозванця. До вашого відео поняття не мала що це таке, і раптом по всіх пунктах 100% попадання. А ще розумію що заражаю цим синдромом своїх дітей. Дякую вам. Хоча і боляче. Працюємо далі. але вже з іншим сприйняттям світу і себе в ньому.

Дуже дякую Вам, пане Андрію, за вашу працю, за ваші цікаві та корисні україномовні випуски!)

Синдром самозванця - це моя тема. Намагаюсь раціоналізувати і хвалити себе. Вчуся цьому)

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Радію, коли попадаємо з темою «у яблучко» 😎

@AnnaAndrianna

10 ай бұрын

Дякую! Дуже цікава тема.Про мене😂.

Доброго дня. Мені 36 років. В мене був синдром самозванця, завдяки моїм друзям і однокласникам. Мої батьки розвелися після смерті брата. Мама мені не придиляла час, а татові було на мене наплювати. Коли вийшла заміж неудачно, розвелася залишилася з дитиною сама. Розірвала стосунки з друзями і однокласниками. Щоб на їхньому фоні не бачити себе неудачницею. А 30 років бінго я купую квартиру, працую. Сама виховуючи дитину, якій 14років,яка відвідує різні гуртки, помагає волонтерами. І я просто супер.

@ZoryanaPetrovska

4 ай бұрын

Ким ви працюєте ?

💙💛

+ , дякуємо всій команді! завжди цікаво і корисно

Був, пропрацювала з психологом і сама доклала неймовірних зусиль. Я молодець і мені стало значно легше жити))

Вітаю! Мене час од часу накриває цей синдром 😊. Дякую за випуск! Слава Україні!

Дякую за відео. Дуже послідовно і зрозуміло. В мене є цей синдром, розкажу в чому він проявляється. Я працюю головою: програміст, інженер, розробник, технічний склад розуму, і в своїй сфері я використовую мозги раціонально, задоволений цим. Але в той же час, я розумний, але не ерудований: про Люблінську і Брестську унії пам'ятаю лише роки, бо там цифорки міняються в кінці, 1569 і 1596, а що це таке я вже не знаю, і навіть не цікаво; хто що робив під час другої світової війни і де - не знаю, Черчіль і Суворов - це якісь відомі особистості, представниками яких країн вони були - не цікавить. Але цікаво як виникає аеродинамічна сила у пропеллера, крила літака, паруса тощо, суто технічні штуки, декілька років всерйоз задумувався про теорію плоскої Землі. Але підтримати розмову про досягнення Порошенка та Зеленського просто не можу: все не так однозначно, і я дійсно вважаю, що все не так однозначно, бо багато думаю. І от будучи розумним, відчуваю себе не зовсім розумним, особливо в оточенні начитаних ерудованих людей, не на сльоті моноколесистів, а за фужером вина на банкеті.

Дякую за цікавий контент. зрозуміла, що він у мене хронічний. за рік з асистента до головного економіста?- та то просто шефіні сподобалося, зо я відповідально ставлюся до роботи. Переїхала в іншу країну, за рік вивчила з нуля мову до рівня В1- та то просто знизили вимоги на іспит, тому я і набрала 99,6%. ще за рік В2 - та то так повезло з тестами. Зараз працюю майже 2 роки, все вчила з нуля, у мене питають поради колеги, які працюють 10-14 років- та то вони випендрюються. Задумалася після вашого відео, що нічого це нк ок.

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Для цього ми й працюємо. Викривайте того самозванця та швидко позбувайтеся. Ви молодчина💪

Вітаннячко земляче, вподобайка на підтримку твого каналу і дяка за твою працю

Мене час від часу накриває, що я нічого не вмію, роблю все не так, ось в інших обласних центрах подібні благодійні фонди ого-го!!! Мені дуже допомагає віра в Бога. Я ніби частково перекладаю на Нього відповідальність - ну це ж Він веде мене цим шляхом, значить Він вважає, що я достойна і роблю все правильно, і Він дає мені саме стільки сил і можливостей розвиватись далі. А ще інколи я думаю про те, що далеко не у всіх містах є такі фонди взагалі, а деякі роблять набагато менше ніж ми і комфортно себе почувають.

😊 дякую вам )) у людей віруючих це все простіше: «що ти маєш, чого б не взяв, а якщо ти все взяв, то чим пишаєшся?!» це про тих, хто всі заслуги приписують собі любимому і не дякують Богові. А про мене написано «Бог обрав немічне і немудре цього світу, щоб відкрити таємниці буття і прославитися» 😊 я не працюю за улюбленою професією, набрала зайві кг, забула майже все, чим можна було пишатися, але я - дорогоцінна для Господа, Він наповняє кожний мій день миром і радістю, дає натхнення і бажання щось міняти в цьому житті і не паритися про те, що думають ті, хто мене не люблять. Робота їхня така. Господь за нас і Він допомагає нам вигребати з проблем і небезпек та веде до успіху. Він - Унішитель в нашому горі та володар нашого миру. Слава Йому.

Пане Андрію, вельми вдячна вам ❤ ви дуже кльовий, ваша праця наближає Перемогу 💙💛

А До вас приходили з запитом " Я боюсь шо в мене все получится?") Всі боятся шо не вийде. А я шо вийде.. Приклад: зараз майже дошила тренч , він вийшов дуууже крутий. Залишилось пришити комір і пояс. Але я зацепеніла. Думка шо він вже готовий і красивий стискає горло і я не продовжую. Просто сижу туплю ,залипаю. Дякую що робите такий класний контент.

Ніколи не вважала власні досягнення досягненнями, попри те, що люди довкола часто робили цьому компліменти і відмічали це. Навпаки - вважала неприйнятним хвалити себе, адже це не успіхи, а «так склалось». Досі вигрібаю 🥲

Пане Андрій, дуже вам вдячна що віднайшли силу в собі і допомагаєте іншим💜

Максимально відчуваю це відчуття на роботі, бо є деякі пробіли в фундаментальних знаннях, а досвід десь 5 років і тіпа вже потрібно всі пробіли було давно закрити, тому і ковбасе)))

Андрію, обожнюю ваші відео, дякую вам! Хочу поділитись своїм досвідом - мені допомогло в роботі з синдром самозванця - досвід, і знаходження людей, кому подобається те що я роблю, і спочатку для побудови міцної самооцінки спиралась на зовнішнє підтвердження своєї крутості, потім виростила ту саму самооцінку в середині. Дуже хочу підтримати тих хто зараз на шляху зрощування своєї самооцінки, я точно знаю, якщо ви це робите у вас вийде!

Дякую, пане Андрію! Ви підтримуєте як і військових так і цивільних!)

Мене той синдром задовбав. Як військовослужбовець отримав держнагороду рік тому, і часом накриває, особливо знаючі що тмх, хто зробив більше, ніяк не відзначили

Допоки не виїхала з дому у зв'язку з повномасштабним вторгненням, більше 6 років працювала майстром манікюру. І ось через синдром самозванця часто гризла себе, вважала, що я недостатньо добре роблю роботу. Головою наче розуміла, що у мене і безліч курсів за плечима, і перемоги в різних конкурсах, і цінник один з найвищих по місту (мільйоннику), і клієнти їздять до мене навіть здалеку, хвалять.. Але часто, коли бачу сповіщення про повідомлення від клієнта (але ще не бачачи, що там), перша думка - "десь накосячила, якась проблема🤐", і страшно читати, що там🤦🏻‍♀️ В переважній більшості це були подяки чи уточнення про запис, але накручувала себе кожного разу 🙄 А! Ну і, часом, на захоплені відгуки могла відповісти щось типу "та то нічого особливого" 🙈 Другий рік не працюю, і такого зараз не відчуваю, але, думаю, синдром нікуди не дівся, і проявиться одразу після повернення до роботи..

Я коли прихожу в новий колектив, працюю як реактивна аби підтвердити свою репутацію.

Треба наважитись щось зробити.. Я вперше навчилась їздити на велосипеді аж у 35 років. Просто подумала : отак проживу і не наважусь? Я вже немолода, треба спробувати ... Раніше дуже боялась, бо батько кричав в дитинстві , за все, що я робила не так .. Ну от аж в 35 я подумала : чого я боюсь? Впасти? Ну буду легенько падати на бік, з жіночого велосипеда то не високо.. а ще боялась, щоб ніхто не бачив і не сміявся, що така тьотка не вміє їздити . От я покотила велик в поле за село, і там спробувала, потихеньку - і поїхала! Боялась гальмувати, боялась їхати швидко, боялась ще довго.. А потім боялась про це розповідати, але вже НЕ боюсь - хоча коли розповідала про це своєму чоловікові - він сміявся, і я на нього за це серджусь, бо він не розуміє мене.

Шкода що люди забувають залишити лайк на таких надзвичайно корисних відео

Доброго ранку, Андрію! Цього року Ви для мене стали справжнім відкриттям. Синдром є, про нього дізналась із Вашого відео, але моя психолог, напевно, знає про давно, і от з Вашого відео я зрозуміла, що ми працюємо над його подоланням. Я завжди знецінюю свої досягнення, а вона звертає мою увагу на них, і що саме я своєю працею і тим, яка я є досягнула того чи іншого. Але самооцінка моя потребує ще уваги.

Ха, це було весело!

Пишу коментар, щоб висловити чергову подяку за Вашу діяльність і крутий матеріал. Ну і Ваша подача з чудовим гумором - аж настрій покращився😊

Дякую, пане Андрію, за роботу.❤ І для себе дещо нове відкрила. Сиджу обдумую 😂 Слава Україні!

коли мене питають, як я став директором клініки в 25, я завжди виправдовувавсь що попередній директор не показував власниці реальні дохоти і вона його звільнила, але тепер я розуміющо це не зовсім так, дякую

Мені 23. Інколи виникає оце відчуття, що я ніщо, коли бачу однолітків +-2 роки, які займаються улюбленою справою, просто успішно працюють і загалом живуть для себе і все їм класно, принаймні так можна судити за зовнішніми ознаками. А я 4 роки провчилася, де не хотіла, ненавиділа все своє життя, потім вчилася вже була можливість, де хотіла трошки, а все інше - відчуття, що мені тут не місце, це явно не моє, це не мій рівень, я просто тупо марную час. Потім вищі по статусу люди мені теж вказували, що мені явно не місце в проектах, краще віддати справу більш компетентним людям, і чого я оце лізу зі своїми ідеями, коли нічого не знаю і не вмію. Але це буває хвилями, достатньо просто ізолюватися на деякий час, повернутися до важливих людей і ще раз проаналізувати, що я вже зробила, що з цього дійсно про мене, і все стає на свої місця, можна рухатися далі. Навчилася навіть там, де наче не моя царина, але я вимушена перебувати в цьому середовищі, знаходити власні сенси

Та це ж про мене! У мене відносно роботи таке постійно. Отримала гарну річну оцінку чи підвищення - шукаю причини, через які так сталось, а не через те, що я добре працюю. Гризу себе постійно, що треба підвищувати свою експертизу, але мені страшно за це братись навіть. Чоловік постійно-періодично мене переконує, надає доводи і якийсь час це працює, але потім знову синдром тут як тут.

дякую за відео, я з цим живу. багато залежить від людей, які тебе виховують. якщо тобі все дитинство довбуть, що ти нездара, то потім жодні досягнення не можуть цього виправити. такі люди просто не можуть сприймати позитивну оцінку своєї роботи. на жаль. і коли виростаєш, то довбеш себе сам. і лише психотерапія допомогла переоцінити себе.

У мене комбо)) я перфекціоніст + синдром студента+ синдром самозванця😂😂😂. Підозрюю, що вони дружать між собою проти мене🤪. Дуже боюся, що не зроблю роботу супер якісно, тому відкладаю на останній момент. Допомогають клієнти), коли розсипаються компліментами і хвалять, але кожен новий проєкт, це новий виклик і повторюється по новому колу))🤨 Дякую вам за матеріал, є з чим працювати над моїми страхами і загонами😊

Ох, мені здається,що я постійно маю таке відчуття, якщо хоч трошки щось вдається. А коли не вдається,то почуваюся нікчемою.

Цікава тема. Ніколи про це не замислювалась... відчуваєш себе студентом на лекції. 😊😊😊

Дякую!

Дякую за Вашу працю, піднімаєте мою самооцінку

Ну хз я навіть знаючи що кращий в чомусь буду сидіти тихенько і не висовуватись з своіми порадами)

Дякую ❤💙

Дякую! Все так влучно і, на диво, доречно! 🫶

Справді важлива тема проговорена! Дякую Андрій ❤ В мене час від часу проявляється. Допомагає медитація, спорт, та усвідомлення своїх сильних сторін та досягненн. Вважаю що, пітримка від людей котрих поважаєш та любиш над важлива в такому стані 🤗

Дякую, як вчасно знайшла ваш канал. З дитинства всі казали що круто малюю. Все вирішила піду вчитися на художника, батьки, що це за професія. Ок. В 30 років з підтримки чоловіка починаю малювати, через 2 роки отримала звання. От тут і "синдром самозванця" дав своє, всі кажуть ти молодець, круто виходить, а я не вірю, та ні , так можуть всі, нічого особливого. Але через декілька років, буквально декілька днів назад мої роботи хочуть друкувати на календарях, роботи в багатьох країнах світу. От і дійшло - Я молодець !!! Я дійсно маю талант! Все розпочинаю готуватися до виставки! "І я відома в свому селі !"😂😅 Дякую вам !!!!)

В ІТ сфері це прям проблема-проблема :(

Дякую,цьомки-бомки

Спасибо за интересную, ценную информацию! Смотрится легко, на одном дыхании. Форма подачи идеальная!❤

Перший раз чую про цей синдром.

@user-ps4vs1fy8j

7 ай бұрын

Вік живи -вік вчись😊

Дякую

кльовий дядько. дуже харизматичний. це єдине пояснення тому, чому я взагалі на цьому каналі. бо психолухи - то шахраї від медицини. як гомеопати, шахраї від фармакології, а астрологи від астрономії. це мій внесок до вашого синдрому самозванця. не дякуйте ;)

Якщо обирати з двох поганих варіантів, то краще вже мати трохи синдрому самозванця (при цьому розумійучи його суть та знаючи, що з ним робити, коли воно "накриває", як, наприклад, відбувається, у автора відео), аніж мати протилежну крайність - бути людиною до ідіотизму тупою і при цьому вважати себе найрозумнішим генієм 😇

В мене зі ставленням батьків було все норм, вони мене хвалили, хоча я чомусь не дуже вірила. Але подорослішавши, зіткнулась зі ставленням суспільства до творчих людей. "Так, твою роботи - гарні, але.. що ж... ну, це ж не робота.." В Україні я почуваюсь кінченою невдахою, безталанною, ні на що не здатною. Бо інші люди якось "крутяться" і мають "реальну роботу" й стабільну з\п, а в мене - творчість без графіку і гарантій оплати( То як тут можна адекватно себе оцінити? Я знаю, що на багато здатна, але також знаю, що це мало кого цікавить.

@marynamaryna2121

11 ай бұрын

Творіть дальше, робіть те що приносить радість, впевнена що доля зведе вас із однодумцями та згодом ви зможете конвертувати свої роботи. Талант це круто. (Це я старалася підбадьорити а не розказати як жити 😊)

@Viky.A.V.

11 ай бұрын

@@marynamaryna2121 дякую) Звісно, в мене просто нема іншого вибору як робити те, що я вмію найкраще) Інакше депресія заїсть.

З цікавістю подивилася ваше відео. І взагалі, якщо так можна писати чоловіку, мені дуже імпонує ваша харизма, стиль поведінки. Зачепилася за когнітивно-поведінкову терапію. Саме я не психолог, але волею долі викладаю в школі, маю 27 вже 8-класників, і чомусь мені здається, що класним керівникам просто необхідно володіти такими техніками. Завантажила pdf, читаю. Ех, були б ще прості і зрозумілі курси ( яких ніби-то багато в інститутах підвищення кваліфікації, але чомусь так нічого і не чіпляється в реальній практиці)...

Дякую за цікавий контент!🇺🇦

Був синдром коли з війною перестала приносити дохід в сім'ю. Відчувала себе лохом. Та було соромно перед батьками чоловіка. Плюс на мене давив той факт, що старша невістка влаштувалася за кордоном. При чому ніхто мені не казав, що я пішла з роботи. Потім в мене почалося доказати всім, що я на своєму місці. Почала на всі гуртки водити та по троху піднімати свою самооцінку. Підсумовую: можливо з цього синдрому я виходжу, мені краще я впевненіша за рахунок успіхів, які я бачу в собі та в успішності дитини. Працюю з психологом, бігаю, розвиваюся, чоловік підтримує, я гарна. Але це все обнуляється в моєму розумінні, бо не приносю саме дохід в мою сім'ю. Дякую.

Дякую Андрію, як завжди в тєму, доступно і з гумором. Ви дуже харизматичний та талановитий, без синдрому самозванця😊😊😊Чекаю на подальші ваші відео, які реально підтримують та надихають

@U_MOII_HOLOVI

11 ай бұрын

Дяка за такі слова🙏

Дякую вам за вашу роботу

Обожнюю. Отако потіскала б 😚😚😚

Дивлюся цей випуск з надією зрозуміти, чому саме мій друг-військовий (передова) вважає себе останнім невдахою через незначні успіхи саме його бригади на фронті, за що нещадно себе гнітить…

У нейровідмінних людей синдром самозванця виникає від того, що у тебе приблизно до всього підхід інший, ніж вимагає й тисне суспільство. Від режиму роботи, коли навіть за гнучкого графіку від тебе вимагають плюс-мінус сталої продуктивності, на яку ти можеш бути органічно нездатним, до самого способу мислення, відмінність якого доводиться щосили маскувати, щоб хтось не вирішив, що ти просто дурний (через їхні заскорузлі уявлення про те, як саме має працювати мозок розумного).

Дякую. Можна питання не дуже по темі: як позбутися (і чи варто) почуття провини перед дитиною ( 4 роки) за те, що уже півтора роки вона живе у воюючій країні? У мене робота, квартира і відносна безпека, тому - не наважилася виїхати закордон. І по ходу - просто побоялася вийти із зони комфорту. Але почуття, що я позбавляю дитину нормального дитинства, наражаю на небезпеку, і позбавляю переспектив (усвідомлюючи, якою ціною дається кожен день Україні, розумію, що швидкої і легкої перемоги не буде) - не полишає(((

Я максимально не лояльний до себе

у мене є синдром лайкать і дивитись всі відео цого парубка)

Дякую за це відео❤

Андрій , Ви неймовірна людина ! Вашим близьким і друзям пощастило знайти Вас ! У мене буває синдром самозванця. Я така людина, що все роблю без виховання… Я творча людина. І починаю йти в професію тіки тому , що дуже хочу создавати. І ви , уявляєте, у мене є досягнення, що прикол 🙃, І так я пробую себе, прислухаючись до себе. Зараз я пішла в сучасні художники. І у мене виходить… Але синдром самозванця трохи мене тормозить . Коли я підходжу до нового етапу розвитку, то у мене сльози навіть бувають , що як я до цього етапу дотопала , я ж не вчилась ніде . І це мене тормозить. Тому що тут вже бувають люди , які можуть уважно придивитися і не довіряти. А треба ж боротися і бути сильною. Бо тоді нічого не досягнути ніколи . Ваше відео мені дуже сподобалось і підняло дух !

Гарне відео. Дякую.

Супер)) іноді буває, залітають такі думки)😂

Довгий час маю комплекс самозванця. В універі пропрацьоввував самооцінку. Майже з перших днів працюю в Червоному Хресті (спершу волонтером, потім співробітником), надаю психологічну допомогу. Але все одно здається, що інші люди роблять більше ніж я. Колеги краще працюють. Постійно намагаюсь бути набагато продуктивнішим, але розумію, що навчання на психолога (магістратура), та мед брат (бакалавр), то є дуже тяжко...але роботу ніхто не відміняв. Хоча вже отримав військове звання повітряних сил (закінчив військову кафедру) і це дало розгрузку

Дякую дуже, пане Андрію Крутий і корисний контент Бажаю нам усім Перемоги! А кожному окремо - впевненості у своїх силах ❤