Κάθισμα восьма
ПСАЛОМ 55
(про голубку, що мовчить на самоті)
Помилуй, мене, Господи, помилуй.
Штовхає ближній, боляче штовхну́в.
Укрило ранами, порізами накрило,
пошматував, вкусив, вколов, стисну́в.
Домовились, тенета спільні нав’яза́ли,
оточують, знеславлюють, кляну́ть.
В Твоїх обіймах я не чую, що казали,
йду прямо, очі зрі́ють тільки путь.
Вдень, Боже, покладатимусь на Тебе.
В Тобі життя, що зро́бить плоть слабка́?
Як зневажа́єш, подивись краще на се́бе,
розплутай ни́тки особистого клубка́.
Збираються, ховаються та стежать,
щоб упіймати, коли упаду́ і оступлю́сь.
Зала́зять в за́мок мій і на високу ве́жу,
виду́мують неправду, кажуть не молю́сь.
Всі сльози мої знаєш, милий Боже.
Збираю їх і на вівтар Тобі кладу́.
Пиши́ у Книгу пісню і страждання.
До Тебе з вірою життям своїм іду́.
Хвалюся Господом, Його словами.
Від смерті визволяєш і від сліз.
Від спотика́ння но́ги позбавля́єш
і не даєш коти́тись в темряву, уни́з.
Втікають вороги, як рветься павутина.
Ти захищаєш від полону, смерті і біди́.
Не заподіє зла мені жодна люди́на.
Іду вперед, на світло, де Твої Сліди́.
Віршований переспів
Велика Крихта ©CaelestisLeucius