ПСАЛОМ 61
(про те, яких думок треба триматися
у терпінні упокорення дратівливості)
Від споку́с тремтить уся світобудо́ва,
розбудо́ва душ іде впізна́нням Бога.
Із твердині непохи́тної цвіте́ обно́ва -
крапля кро́ві на терні́ - моли́тва-мова.
Упоко́рюєш скорбо́тами лиху́ пого́рду
і мате́рія неплі́дна завола́є, як удо́ва.
Відганя́єш військо темряви - цю о́рду,
і черво́на лі́нія стає́ для них межо́ва.
Легіони озвірілих бісів з позача́сся
постаю́ть во о́бразах на чолові́ка.
Си́ла зло́би із само́го піднебе́сся
розтіка́ється, як ма́гма чорнорі́ка.
Хитроспле́тення мерзе́нної облу́ди
Бог збере́, заки́не в мо́року безо́дню.
Си́плеться кістя́к стіни́ старо́ї у ніку́ди,
відкрива́ючи одну́ окра́їну Госпо́дню.
Досить напада́ти на життя людини,
у Засту́пнику вона не похитне́ться.
З верху вниз поко́титесь в доли́ни,
коли дух у ві́рному просне́ться.
В Богові і слава, і душі́ спасі́ння,
і земля́ ося́яна вели́кою назве́ться.
Проявля́йте сві́тло, а не голосі́ння
і відлу́ння істиною поверне́ться.
Відкрива́йте перед Ним болю́чі ра́ни,
вилива́йте серця сто́гони і сльо́зи.
Ви забули, що тіла́ - Його́ є хра́ми,
які в Бо́гові не спа́лять лю́ті гро́зи.
У грабу́нку та наси́ллі безупи́нно
жа́дібні без дна пості́йно потребу́ють.
Тому сильних світу метушня́ погу́бить;
ва́ги ме́ртвопорожне́чі не відчу́ють.
Багаті́йте в Го́споді, у ра́дості співа́йте,
чистий на́мір свого серця віддава́йте.
Коли каже раз - ви дві́чі Його чу́йте,
а почу́ли, не засні́ть, а си́лу ма́йте!
Віршований переспів
Велика Крихта ©CaelestisLeucius