Так дійсно було так. Є свідком життєвої історії по тому часі. З Мальованської оповіді. Таки в 1941 році німці віддавали на руки полонених радянських місцевому населенню, коли той був, з їх слів батьком, сином, родичем. Так було з випадком з родиною Мальованською корінних жителів Мальованкі Полівців. Син яких по закінченні Богунського училища, в чині лейтенанта потрапив до полону, саме до Богунського контраційного табору. З якого старий Полівець з Полівчихую його забрали додому. Як і інші місцеві їм не знаних, на порятунок. Якого з двору забрав зворотом до табору мій дядько Йосип Броновицькій у формі українського поліцая, української поліції. І був по війні засуджений, і загинув в шахті Донецька під завалом в 1955 році. У пам'ять того. Старий Полівець за примирення мене, коли бачив лупцював лозиною на пам'ять. Чого не міг зрозуміти. Тільки зрозумів у 1976 році з пояснень сусідкі тьоті Олі Савіцької, яка була Поліщукам родичка. Вона і пояснила причину ненависті старого Поліщука до мене. Нащадка Йосипа. Осілого на Мальованкі з 1937 році, по розкуркуленню в селі Горбилів.