До сліз.... Дякую

Дякую. Так глибоко. Переслухала декілька разів. І так резонує з нинішніми подіями....

Баба Віра не пам'ятає тата, багато тодішніх дітей не пам'ятає тат Баба Віра з дитинства вміє казати - "Мій тато Микита і він солдат" Микиту ніхто не питав, чи хоче він бути солдатом, чи ні Усі тоді ставали солдатами, бо на війні - як на війні Забрали на фронт, дали гвинтівку без куль, дали бушлат Микита, учитель музики, вивчив на фронті відбірний мат Провоював десь рік, втратив віру в людей, ледь не позбувся ноги А потім загинув, але не згубився серед братських могил У баби Віри є фото, де вона - ще зовсім мале дівча Стоїть біля труни, в труні її батько, і всі навколо мовчать А вона усміхається, от дурненька, а що їй іще робить Вона ще мала, аби розуміти, яка то трагічна мить Німці з’явилися у селі, коли Вірі пішов четвертий рік Віра дуже любила Ганса, такий світлоокий був чоловік Як побачить його - біжить до нього й сміється, геть дурна А німець хапає її та й садить на плечі. "Ото дивина, - Шепотілись жінки і додавали: - Діти є діти навіть на цій війні" Німець скакав по вулиці, Віра на ньому їхала, як на коні Ганс трохи соромився і говорив жінкам: "Цвай кіндер ін Берлін" І тицяв на себе пальцем, і видно було, як той Берлін йому болів Ще Ганс у школі знайшов піаніно. «Ото бракувало нам піанін, - Шепотілись жінки і додавали: - Ну яке піаніно на війні» Ганс грав віденські вальси - раз-два-три, раз-два-три, раз-два... Ганс хотів би ще трохи пожити, та не дотягнув до Різдва Ганс і Микита потім не раз зустрічалися на небесах Микита питався: "Кажеш, Віру за руку кусала оса? І що, чи сильно вона ревіла, чи сильно набрякла рука?" Ганс говорив: "Я віддавав їй цукерки з вермахтівського пайка". Микита розпитує: "А Віра знала багато слів? А лазила по деревах? А бігала у квача?" Ганс довго розказує. Потім вони ще довше мовчать Ганс каже: "Цікаво, чи пережили ту війну мої малі? Ти часом не знаєш нікого із ваших, хто брав Берлін?" І коли незручне мовчання перехлюпується за край, Вони тоді грають у шахи. Завжди в нічию. Скільки не грай Марина Пономаренко

Міцнні слова

ревуууу)) Дякую, Даша! Ви - неймовірна!)

Дуже розчулився віршем. Моя баба Валя саме таку історію розповідала про німця, який з вермахтського пайка посипав хліб цукром дітям. "Можем повторіть" - це тільки в головах повних людожерів.

Дякую вам, дуже зачепив і вірш і ваше читання ❤

Моїй матері було 5 років, коли німці зайшли у село і її теж звали Віра... Дякую за правдивість у кожній нотці.

Це правда 👍 неймовірний вірш, а виконання від душі 💐👋

Дякую, Даша. Тут не треба зайвих слів. Бо в мене, дорослого чоловіка, сльози на очах. Дякую.

Зачіпає душу... Ви повернули мене в дитинство. Згадав як бабуся зимовими вечорами розповідала про своє життя. Про маму, яку майже не знала бо вона померла коли бабуся була іще маленькою. Моя бабуся була меншою із трьох татових доньок. Голод 32-33 роки. Потім 41... Їх тато пішов на війну і не повернувся... Невдовзі після того як він пішов воювати у село заїхали німці. У їхню хату поселили трьох солдат. Вони ділилися шоколадом, крупами і консервами. Голодно було тоді. Потім старшу сестру, якій вже було 18 років забрали до Німеччини. На моє питання які вони були ті німці... Бабуся казала: "Люди... як люди". Вели себе спокійно. Один їхній солдат чіплявся до односельчанки. Вона поскаржилася коменданту. На другий день приїхали офіцери в чорній формі і того солдата забрали з собою. Одного дня німці зібралися і поїхали... Коли війна скінчилася старша сестра повернулася до дому.

Дякую, Дашо, за пронизливе виконання. Дійсно, без сліз не слухатимеш. От кого у школі треба вчити. Дуже актуально і дидактично...

Дякую, Дашо. Обожнюю як Ви читаєте вірші! Не могла стримати сліз.

Ридаю,дякую.Заспокоюсь і знайду та почитаю цю поетесу

Брррр, мурахи по всьому тілу. Емоції душать 😢💔💔💔

Дякую за проникливе, до сліз і щему, прочитання не менш щирої та філософської поезії.

До мурах... Дякую 😘

Так гарно..дякую за українську...до мурашок..

Просто мурахи по шкірі, дуже проникливо.

Він не плакав.Мовчав. Сліз не бачили люди І невже-це земля Де ще рай тільки буде По долонях дитячих текла липка кров А навколо стріляли.Будили любов? У маленьких очах залишилася мати Така рідна,та вже не жива Вона так не хотіла його віддавати Тим,які розпочали ці чорні жнива «Мамо.Мамо вставай Що це рідна з тобою Мамо!Мамо...Ісус він ж воскрес!» А навколо ,лиш звуки буденного бою І на грудях дитячих ,з кров'ю матері хрест Ні дощу навкруги,ні небесного грому Почорніла зівяла трава Може справді любов повернеться потому Але зараз...Вона не жива

дуже зворушливо😭 згадала бабусю, бо вона теж не пам’ятала свого тата.. і бабусі вже немає😢💔 пронизливе читання, аж до глибини душі👏🏻

Опять в самое сердце. В первый момент даже растерялся, не зная как прокомментировать. Жаль, что такие стихи не учат в наших школах. Огромная благодарность вам.

Подих перехоплювало часом,мені тілом йшли мурахи...Дякую Вам!)

Ви дуже гарно читаєте, Даша. Заплакала разом з вами.

"Завжди в нічию, скільки не грай..." Проникливо. Спасибі, Даша за виконання, харизму та загадку в очах.

Хіба може бути ось так - в саме серце і настільки глибоко?.. 😥

Як зараз тяжко це слухати😔

Даша,я тоже плакал-(от своих стихов не плачу)и ты была как всегда искренна,талантлива и прекрасна...умеешь в душу проникать

Мені 45 і я плакав

Ох і розчулили ви мене😔 Дуже зворушливо!!!

Пані Даша, я вражена, як завжди Вашою промовою. Цей наскільки пронизував кожним словом. Гарно. Дякую за Вашу роботу до нас, як глядачів і слухачів!) Дуже б хотіла побачити театральну виставу із Вашою участю.

Вірш звісно хороший, але я просто любуюсь Дашею і красивим голосом.

Як глибоко і зворушливо... Дякую, Даша 🤗

Genacvale krasorka❤

Вау, мурахи від вашої подачі та слів

Неймовірно! До сліз. Дякую, Даша.

Дякую. Я плачу❤️❤️❤️

Потрясающе....

До глибини душі, дякую!

проникливо! Дякую!

тронут . спасибо .🌺

Уважаемая Даша, спасибо вам за то , что открываете для нас таких прекрасных украинских поэтов

ойойо, реву, як дурна)) дякую Вам пані Даша за натхнення. Я теж люблю поезію і читаю її у себе на каналі. До Вашого професіоналізму ще далеко, але я стараюся)

Дякую Вам, Даша!

Це,життя . Наше життя. Українців.

Як завжди, на висоті!! 👍

Це так щемливо 🖤

Дякую

Тато мій любив розповідати про такого ж німця, правда, не пам'ятав його імені. Він грався з татом і його молодшим братом, дарував їм речі, а татовій мамі казав про "драй кіндер", показуючи на себе пальцем.

Даша, іноді пауза вартує всіх слів. Тут теж так було. Знаєте, десь далеко в чужому холодному місті в офісі на високому поверсі хтось похапки витирає патьоки мейк-апу, ховаючись за монітор. Дякую вам

@yuryodesa7564

2 жыл бұрын

Холодне місто, чужий монітор/ 100 років самотності. Або не сто?)

@llorkas

2 жыл бұрын

@@yuryodesa7564 ще не сто)

@yuryodesa7564

2 жыл бұрын

@@llorkas а яке місто, можна дізнатись?

Дуже чуттєво, моя бабусю звати Віра, і вона теж не пам'ятає свого батька.

Я заплакала

@dashatre

2 жыл бұрын

Я теж

Карец плачу... как у вас это получается?...

Спасибо!

Красива , талановита .

Мурашки...😭

Вау!!!!!

Моя бабуся розповідала дуже схожу історію, тільки її батьків вивезли у вантажних вагонах до Сибіру коли їй було лише 13 років... та вона їх більше ніколи не бачила

❤️❤️❤️❤️❤️

До сліз.. .

Обожаю Ваш талант !!!

🙏💛💙

Даша, читаете великолепно! И как я раньше этот ваш проект пропускал? Я даже свои стихи так не умею читать, хоть меня тоже учили и много лет работал на ТВ.

❤️

у серце!

💙💛

Зміст Ганса прийшов Іван...

@PGj141

2 жыл бұрын

Ганса прислали, а івани через одного самі поперлись в Україну українців вбивати, хто за гроші, хто через нудьгу. Так що є певна різниця. А вірш гарний.

Плачу…скажіть, будь ласка, що це за мелодія на фоні?

@dashatre

Жыл бұрын

З музичної бібліотеки бере наша режисерка

😃

Сіль Пономаренко - про Крим. Прочитаєте?

Можна будь ласка текст🙏🏻

@dashatre

Жыл бұрын

Є в коментарях)

Це занадто боляче

До сліз...

❤️