#shevchenko #tarasshevchenko #тарасшевченко #шевченко #kobzar #кобзар
[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. - К., 2003. - Т. 1: Поезія 1837-1847. - С. 263-264; С. 699.]
Дівичії ночі
Висушили карі очі
Дівичії ночі.
«Черниця Мар’яна»
Розплелася густа коса
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори -
Хвилі серед моря,
Засіяли карі очі -
Зорі серед ночі,
Білі руки простяглися -
Так би й обвилися
Кругом стану, і в подушку
Холодну впилися,
Та й заклякли, та й замерли,
З плачем рознялися.
«Нащо мені коса-краса,
Очі голубині,
Стан мій гнучий... коли нема
Вірної дружини?
Немає з ким полюбитись,
Серцем поділитись...
Серце моє! Серце моє!
Тяжко тобі битись
Одинокому. З ким жити,
З ким, світе лукавий,
Скажи мені... Нащо мені
Тая слава... слава?
Я любить, я жити хочу
Серцем, не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і злою
Злії люди нарікають,
А того й не знають,
Що я в серці заховала... /264/
Нехай нарікають,
Гріх їм буде... Боже милий,
Чому Ти не хочеш
Укоротить свої темні,
Тяжкі мені ночі!..
Бо я вдень не одинока -
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
В полі забуваю,
А вночі...» Та й оніміла,
Сльози полилися...
Білі руки простяглися,
В подушку впилися.