Можливо, ми - перехожі.
Між нами - лише дорога.
Але, у твоїх обіймах,
Відчула я ласку Бога.
Напевно, я надто сильна,
Щоб просто тебе благати,
Попити зі мною кави,
Саму мене не лишати.
І може, ти маєш небо,
У себе на стелі вдома,
І поруч того, з ким зорі,
І тих з ким, зникає втома.
Мені не потрібно більше...
Тобі не потрібні друзі...
Та разом ми врятувались,
Від холоду злих ілюзій.
Я стільки пройшла до тебе...
Ти більше не віриш людям...
А я все одно спитаю:
"Дамо шанс прийдешнім будням?"
Посидимо, обіймемось,
Поплачемо у обіймах...
Зі мною когось немає.
І десь твоє рідне "в приймах".
Не знаю, чому ми поряд,
Але, ти - як воля неба -
Пекуча і незворотна...
Не цукор, - така як треба.
А може, ми - рідні душі?
І я все життя чекала,
Що ти мене стиснеш дужче,
І скажеш: "Цього замало..."
Сігарьова Алла 2024.
Музика Люсьєна Шамбаллані.