Залишайте свої вподобайки і коментарі, підписуйтеся на оновлення і розкажіть про нас друзям. Адже ми тут разом з вами робимо історію цікавою знову!

👍👍🏻🙂

Дякуємо щиро за Вашу працю і правду !

Обожнюю його твори. Геніальна особистість!!!

Цікаво, дякую

Подача материала и его оформление,выше всяких похвал.И материал интересный,и видеоряд подобран отлично.👍! ОДНОЗНАЧНО!

Читайте роман Без ґр

Десь з тиждень чи два тому - подивився відео про Домонтовича, при чому це не перший раз. Колись я вже читав про цього діяча, чи дивився відео, але він спершу здався мені якимось другорядним персонажем - одне запам'яталось що був якийсь автор "інтелектуальних романів" про дівчинку і про ведмедика. Цього разу - мене наче вдарило блискавкою. У мене склалося таке враження що я постійно зустрічаю різних Домонтовичів чи не по два рази на день - відколи почав ходити серед людей у дитячому віці. Я ще не прочитав жодного з творів - але те що є в вікіпедії про сюжети, мене просто вразило. Я спершу хотів звернути увагу на пралелі у зв'язку з московською церквою. Адже Домонтович був із священичої родини - і його арештували лише на пару тижнів. Так само Тауфік Кезьма - вчитель Миколи Бажана, завербований московськими місіонерами сирієць - теж був арештований лише на пару тижнів. При цьому Домонтович, Кезьма і Бажан дожили до старості у відносному добробуті чи хоча б безпеці. Характерно, що Бажан, хоча і не був особисто причетним до церкви - у пізні роки написав вірш про Христа. При цьому сталін був вихованцем московицької семінарії. Так само Петлюра був вихованцем московицької семінарії - і з усіх українських діячів більшовики боялися Петлюру найбільше. Більше того, попри комуністичну ідеологію - сталін відновив московицьку церкву під час другої світової війни. Виглядає так - що з Московицькою церквою було пов'язане дещо, чого більшовики одночасно і боялися і дуже цінували, коли з ними йшли на співпрацю. І Домонтович - саме через те був такою бажаною для більшовиків людиною. Та я хочу написати про інше - якщо почитати про сюжети творів Домонтовича, вони просто вражають вибором певного типу персонажів і послідовним літературним обгрунтуванням того які вони придурки. І це в купі з відсилками до макіавелістських ідей. А також із доносами на українських діячів культури з епохи "розстріляного відродження". Все разом наче складається у якусь "таємну доктрину знищення придурків", яка стояла за радянськими репресіями. При чому, сама ідея такої доктрини мені дуже нагадала те що розповідає у своїх лекціях український історик Олександр Палій, коли послідовно будує обгрунтування того які "руцкіє" (не можу написати як воно вимовляється - бо через це видаляють коментарі) - придурки. Задля справедливості слід зазначити що зусилля пана О. Палія з популяризації історичних джерел про Україну і про погану репутацію московитів - заслуговують лише на повагу. Проте, манера подачі матеріалу і певні узагальнення іноді лякають. Може це інформаційна боротьба чи бойова пропаганда, чи може пана Олександра хтось підкручує на всякі ризиковані твердження - не знаю? У будь-якому разі - складається враження що там теж присутня якась "таємна доктрина проти придурків". Але слід зауважити, що концепція Палія, якщо я правильно зрозумів - будується на тезі про пристосованість "руцьких" лише до архаїчних форм організації людства. Не знаю чи було на думці у Домонтовича щось про стародавні форми організації людства - але тема непристосованості до "нових форм" організації людства явно проступає в романах "Дівчина з ведмедиком" і "Доктор Серафікус". Та в паралелі з О. Палієм - вражає тільки його зловісний тон і безнадійна похмура картина, яку він малює для "руцкіх", які починають сприймаютися як якісь абстрактні персонажі без майбутнього - здається то просто невдахи в ширшому сенсі, не обов'язково московити-окупанти. Набагато більше вражає і лякає паралель із Чикатилом. Перше на що слід звернути увагу, що Чикатило був інженером з телефонних станцій і тому багато подорожував по роботі. При архаїчності радянської техніки, чи варто говорити про те якими високими були шанси залученості інженерів телефонних станцій до апарату кдб? Тим більше, що Чикатило проходив військову службу чи то у військах кдб чи то зв'язківцем у Берліні. Мало того - сам Чикатило брав участь у пошуках, коли розслідували його злочини. До того ж - до розслідування справи Чикатила був начебто залучений слідчий Калініченко, який спеціалізувався на розслідуванні внутрішніх злочинів червоної банди. Та спільність належності Чикатила як і Домонтовича до радянських спецслужб - це непевна тема. Все мали ретельно приховати ще тоді - а зараз московити точно нічого не розкажуть. А де є однозначна паралель - так це в тому що Чикатило обирав свої жертви за належністю до соціально незахищених верств, тобто - до не пристосованих до суспільства людей. Так само, як Домонтович обирав героїв маргіналів - не пристосованих до суспільства. Більше того, на суді Чикатило начебто відкрито заявив що він цілеспрямовано скоював злочини проти маргінальних елементів, щоб очистити соціалістичне суспільство. Знову наче якась "таємна доктрина знищення придурків". Тут здавалося б варто зупинитися - я вже перерахував визнаного українського неокласика, визнаного українського політолога і гидкого московицького маньяка в одному ключі. У ключі "доктрини проти придурків". Здавалося б - уже заробив собі на сміттєву люстрацію, як Чорновіл. Але ж ні - я бажаю продовжити свої одкровення. Продовження у наступному коментарі.

@andriikalytiuk8625

11 ай бұрын

Наступний за списком у нас - вже згаданий в цьому відео Владімір Набоков. І при тому що Набоков, здавалося б був буржуазним вченим, ображеним на своїх робітничо-селянських колишніх співвітчизників, що зруйнували його аристократичний рай - викликає дуже багато питань певний момент в його творчості. А саме - те що Набоков вперше видав свою "Лоліту" у 1955 році, в той час як у США поширення моди на табуйовані явища почалося лише у 1960х роках, разом із так званою "сексуальною революцією". Можна сказати щось типу того - як "геній випередив свій час", що він відчував тенденції розвитку мистецтва і суспільства загалом. А от особисто у мене виникають питання - відчував, чи був частиною тих хто створив? І ось мої аргументи. В "Лоліті" Набоков наче досягає кульмінації у тенденції що проходить чи не через усі його твори - зображення малопомітності драми всяких незграбних у непристосованості до суспільства людей порівняно з красою навколишнього світу. Якщо конкретніше - ушлий маньяк виявляється пристосованішим до суспільства ніж наївна мати-одиначка і її не менш наївна донька підліток. І це під соусом тонкої гри маньяка з витонченими естетичними смаками, яка ніби відбувається десь за межами добра і зла - і зображенню якої автор приділяє набагато більше уваги ніж дрматизму ситуації. Це зовсім не виглядає як "доктрина проти придурків" - проте вкладається в іншу концепцію, що є ніби підготовчою фазою: "демонстрації нікчемності придурків". Під "придурками" - слід розуміти непристосованих до суспільства людей, як у Домонтовича. І тут важко сказати, чи то було вимушеним визнанням наріжних ідей цивілізованого світу, чи то атакою на ці ідеї - такі як "ким би ти не був, ти можеш стати ким завгодно, за умови наполегливої праці", які намагаються донести кожній людині через масову культуру. Моє враження - Набоков ніби каже своїм твором "придурки можуть стати лише здобиччю ушлого маньяка". А ідеї "сексуальної революції" наче продовжували тему з "Лоліти" - "навіть і не намагайтеся щось таке із себе корчити - чудіть он краще всяку дурню". Тобто, у Набокова проглядається експортний - підготовчий варіант "доктрини проти придурків". І тут дуже закономірно поставити питання - куди Домонтович спрямовував український мистецький рух у другій половині 1940х років? Як це співвідноситься з тенденціями масової культури розвинених країн 1950х-1960х років? Дуже характерно, що масова культура в США вже позбулася ідей "сексуальної революції". В той самий час - наступники радянських спецслужб навіть зараз все ще намагаються продати нижчім соціальним верствам теорію змови "QAnon", що по суті є варіацією на тему загрози від вищіх верств, як у Набокова. Дуже характерними паралелями між Набоковим і Домонтовичем є навіть не гра у відсилки до інших творів чи ідей, часто не відомих пересічному читачеві - а саме бажання грати з читачем, заплутувати читача. На мою думку, вся ця історія з алюзіями - є вимушеною адаптацією, до якої вдаються ті хто усвідомлюють чи ясно відчувають підсівдомо власні макіавелістські якості, що в свою чергу і приводять до створення всяких "доктрин проти придурків". І тут дуже яскравим прикладом є московицький Панасєнков - який не забуває похвалитися і своєю вищістю по відношенню до якихось інших його московицьких колег, і висловити зневагу до тамтешніх не пристосованих до суспільства "придурків" - по відношенню до яких він теж явно вищій, і завуальовано висказувати якусь точку зору, так що не зрозуміло він проти пукінського режиму, чи проти опонентів того режиму (знову гра з аудиторією). Характерно, що у самому феномені Панасєнкова присутня певна гра - чи він є виродженим зразком носія "доктрини проти придурків", чи навпаки - носієм такої доктрини що розвинувся чи у найсприятливіших для себе умовах?

Цікава передача.

Читайте роман "Без ґрунту" Автор ролика нікчема, як і більшість порохоботів

Цікавий автор