#поезія #деньпоезії
Ми змалечку живемо так, як треба...
Як прийнято роками у людей...
За віком в нас емоції й потреби,
Думки і навіть вогники очей...
Дитинство...Найсолодші наші миті...
Там слабші настанови і закон...
Тоді ми ще наївні і відкриті
Ідем назустріч світу заборон...
Смакуємо суниці просто з грядки,
Босоніж прокладаємо стежки...
Спонтанно все тоді,не по порядку
Не так,як треба людям - навпаки!
Сміємося тоді,коли сміється...
І плачемо тоді,коли болить...
Вдитинстві ще душа не продається...
І маску неможливо ще купить...
А далі вже стає нам не по віку
Лишатися відкритими для всіх...
Так прийнято ,напевно,споконвіку...
Дитинство нам дається для утіх,
А далі треба вчитися вдягати
На себе різні маски у житті...
Тому,хто неприємний потурати
І часом простояти в німоті,
Бо все,що на душі сказати схочеш,
Не завжди буде прийнято в людей...
Лиш тільки не навчиш брехати очі...
Доводиться ховати блиск очей...
За віком нам не личить посміхатись,
Так просто від душі і без причин...
На диво без надії сподіватись,
За мрією летіти навздогін...
Стабільність-головне у цьому світі!
Робота- хай і геть не до душі...
А крила? Так давно вже перебиті
В постійній цій бездумній метушні...
А в мозку в нас лунає:" Все як треба:
Освіта, дім ,робота, вихідні..."
А очі вже забули колір неба,
Безсило виснуть крила на спині...
А в серці в нас об груди бьються мрії,
Розбиті вщент об осуди і страх...
Боїться так покинути свій вирій
До волі спраглий, вязень зграї-птах...
Спинімося, спитаємо у себе:
"Для кого ми живемо це життя?"
І ким було встановлено:"Так треба"
Посаджені в кайдани почуття?
Життя-дано лиш раз,таке казкове!
У ньому стільки граней і краси!
Відчуй його від подиху до слова
І вогник свого серця не згаси!
Не бійся оступитися за мрію,
Покинути стандарти й тягарі...
Я знаю, все можливо, я в це вірю!
Ногами відірвися від землі!
Один для всіх закон-закон від Бога,
А інше все надумане людьми...
Твоє життя, твоя лише дорога!
Вдихни повітря вільними грудьми!
Минуть роки і зникне все нажите,
Збезцінеться під натиском років...
І тільки те, що серцем пережите
Залишиться надбанням для віків...
Не спогади того, що не зробили,
Не судження когось про нас самих...
Залишаться в кінці нам тільки крила,
Які в бою із людством переміг...
Ті крила будуть зшиті із кохання,
Із радощів спонтанних і ідей...
Життя для нас дарунок- не змагання...
Не треба бути кращим у людей...
Живіть, як прагне серце палко в грудях,
Життя в зрівнянні з вічністю лиш мить!
Не бійтеся зустріти осуд в людях,
А бійтеся так само осудить...
Усе ,що йде від світу - з часом тлінне...
Залишиться надбанням для землі...
А цінність- зберегти в собі людину
Багатство- у любові і теплі...
Не треба за життям невпинно гнатись,
І людям намагатися вгодить...
В життя потрібно просто закохатись
І серце оберне на вічність мить...