Село Криворівня розкинулося поміж відрогів Буковецького хребта, неначе у велетенській чаші. Більшість будинків вмостилися «на рівні» - попри дорогу, вздовж річкової осі. Решта - видряпались нагору. Простір поміж ними ділять «накриво» вулички, загорожі, парканці. Місцева церква, де зазвичай починається знаменита криворівнянська коляда, височіє понад шляхом. Нагору ведуть круті східці. Невеличке подвір’я довкола приземкуватої, накритої ґонтою споруди вщент заповнене людьми. Ґазди - простоволосі, в кожухах, з-під яких видно вишиті коміри сорочок. Ґаздині й дівчата - в білих, червоних, зелених, вишневих з великими яскравими малюнками й тороками хустках. Закінчується святкова Служба Божа. Всі чекають на колядників.
Чи не найбільш оригінально святкують Різдво у самому серці Карпат - Криворівні. Тут збереглося багато стародавніх гуцульських традицій та обрядів, які приваблюють гостей і захоплюють дітей.
У час різдвяно-новорічних свят гості Верховинщини найбільше заслуховуються старовинними гуцульськими колядками, їх тут називають “плєс”. Гірські колядники не минають жодної хати і “плєшут” для кожної родини.
Як і колядки, які вони заспівують, кожна “колядницька партія” на Гуцульщині особлива та оригінальна. Але і тут є свої правила: найголовнішого з гурту називають “березою” - це соліст, є ще “виборця”, який збирає колядників, музикант і, звичайно, самі колядники.
Колядують на Гуцульщині виключно чоловіки. Кожна колядницька партія має свою визначену територію, на якій боронь Боже оминути хоч одну хату. Але на вулиці для туристів колядники співають з великим задоволенням.