Вірші з поетичної збірки А.І. Потопальського "Якщо запитають..." "Педагогіка толерантності" N3-4 (76), 2016.
Д И В О Ц В I Т
У тихій затоці
Поблизу села
На третьому році
Лілея зросла.
Листками своїми
Розчистила Ряску,
А від Жабуриння
Лишила лиш згадку.
Від Вітру лихого,
Як прийде біда,
Стіною довкола
Захистить Верба.
Під Вербами вперто
Струмок дзюркотів,
В листках Очерету
Вітрець шелестів.
З води до поверхні
Тягнувсь, як в віконце,
Бутончик тугенький,
Що мріяв про сонце.
ІІ
Коли на воді
Забілів пелюстками -
Жахнувся тоді
Очерет у нестямі.
Зомліла від подиву
Ряски дрібота,
Схилився додолу
Осот у турботі.
Аж ось всі рослини
Зібрались на Раду,
Ураз порішили :
Ця квітка нам вадить!
Комахи і Бджоли,
Величні Джмелі
Залишать нас знову,
Як вбачать її.
Тому ми повинні
її вговорити,
Шоб так, у бутоні,
Цвіла нерозкрита.
ІІІ
Грайливо, зрадливо
Шепоче їй Ряска:
- Яке ж буде диво
В рослинному царстві -
Одна лиш Лілея
В бутоні цвіте,
Ніхто опріч неї
Не здатний на те,
В бутоні, повір,
Неймовірна краса
Як вітер повіє
Як блисне роса!
Поважно говорить
Тоді Осока : -
Не знаєш потвори
Джмеля-дзизака?
Лаписька великі
І хобот страшний,
Як сяде на квітку -
Зраз втопить її!
Колючим волоссям
Задушить тебе,
Пащека заросла
Нектар забере,
IV
Лілея тремтіла
Від "дружніх" порад,
I твердо рішила:
Під воду, назад,
Лиш Сонце побачить,
Почує Джмелів,
Голівку намочить,
Пірне до батьків,
Та ось промінь Сонця
Її розбудив,
Маленьке віконце
В пелюстках розкрив.
Нектар заіскрився,
Піднялись тичинки,
Віночок створився,
Прикрасив голівку.
Не встигла сказати
Захоплення слів,
Як ніжними лапками
Джміль обхопив:
На тілі мягеньке
Мав ніжне волосся,
І хобот злегенька
До неї підносив.
Смоктав він нектар,
А Лілея тремтіла:
Рослини ж неправду
Мені говорили!
Корону величну
З пелюсток розкрила,
В обіймах навічно
Джмеля обхопила.
Москва. 05.07.1975 р.